Візитна карта міста – смітники?

Проходячи повз міське кладовище, що по вул.Ковельській, здалеку помітив бабусю, яка стояла на вул.Шевченка навпроти свого будинку і щось голосно, обурюючись, казала перехожим. Коли наблизився, зрозумів, що вона вказувала на поліетиленовий пакет зі сміттям, котрий якийсь негідник викинув прямо на дорогу під самим кладовищем. Його вже встигли розірвати й рознести дещо по вулиці бродячі собаки, шукаючи там поживу… «Господи, казала бабуся, все життя тут живу, а такого ще не бачила, щоб вже кидали сміття прямо під ноги. Невже не можна кинути десь в стороні? По гляньте, скільки його тут! Люди зовсім втратили совість!». Обурення старої людини було справедливим. Бо дійсно, під самим кладовищем вздовж вулиці люди роблять справжнє сміттєзвалище. А за зиму під сніг стільки накидають, що весною комунальні служби вивозять його тоннами. Який то запах доводить ся переносити тим, хто живе поруч! А ще те сміття собаки, ворони, коти розносять по могилах, де відпочивають чиїсь рідні. Якось був свідком, коли при їздила на могилу когось із рідних сім’я з Польщі. Побачили той смітник – схопились за голови! Вони були шоковані, що наша влада таке допускає. У них би за таке хтось сів би за грати, або заплатив би великий штраф. Соромно було таке чути. Бо дійсно, як казала бабуся, деякі люди втратили совість. Адже суботнього дня їздить машина комунальних служб по вулицях мікрорайону, прилеглих до кладовища, і забирає сміття з господарств. Але частина жителів не користується цими послугами, їм краще викинути це сміття куди-не будь, аби не платити гривню-другу. На превеликий жаль, таких смітників багато і на інших вулицях, навіть в центрі міста, біля міськради. Бачимо перевернуті урни зі сміттям, які перекидають «кавалери», хизуючись перед дівчатами. А я пам’ятаю, коли в сімдесятих – вісімдесятих роках минулого століття в центрі міста висіло гасло: «Наше місто зробим гарним, зробим чистим». Люди вдумувались у ці слова і дотримувались їх. Постійно проводилось озеленення міста, висаджувались дерева, з’являлись нові сквери і не смітили люди тоді, як зараз. Тоді на вулицях Широкій і 17 Вересня було тільки два двірники. Ще й зараз пам’ятаю їхні обличчя, бо кожного ранку, йдучи на роботу, зустрічався з ними. Їх тоді називали санітарами міста. Літньої пори вони були на своїх дільницях вже о п’ятій ранку, і поки люди поспішали на роботу, вони вже встигали навести лад на своїх вулицях. А сьогодні штат двірників набагато збільшився, бо через людську недбалість збільшилось у них роботи. Прикро стає, коли бачиш як вдень по вулицях міста ходять жінки-двірники та збирають всілякі пакети, упаковки, що валяються скрізь. А цього могло б і не бути, якби в людей було хоч трохи культури. Не привчають, мабуть, дітей до порядку в школах і сім’ях, бо вони засмічують вулиці більше, ніж дорослі. То коли ж ми зрозуміємо, що наше місто – це дім, в якому живемо. Ми не повинні його засмічувати, а робити гарним, чистим. І не треба нарікати на владу, адже все залежить від нас самих. Але і влада не повинна стояти осторонь. На те вона влада, а не групи добре прилаштованих чиновників. Володимир Пінчук.