«Пожежно-рятувальна служба» — почула в трубці телефону приємний жіночий голос, зателефонувавши в СДПЧ-14. Скільки разів на добу саме так відповідає диспетчер Марія Боровик, заступивши на чергування, не береться підрахувати й сама. А працює тут уже понад 20 років. І за весь цей час дзвінок телефону змушує серце стискатися від передчуття: у когось трапилось лихо. І тому не може зрозуміти підлітків, а то й дорослих, хто заради забави набирає 01.
— А таких дзвінків, на жаль, вистачає, — з болем розповідає Марія Іванівна. — Скільки треба всього вислухати, повірте, важко передати: тут і нелітературні слова, і хамство, і… — Жінка схвильовано перевела подих. — А в цю ж хвилину, можливо, комусь дійсно потрібна допомога, і він намагається додзвонитись рятувальникам.
Здається, ніби нічого складного в роботі диспетчера немає: прийняла дзвінок, відповідно оформила його й усе. Та Марія Боровик постійно підтримує зв’язок і з іншими службами не тільки нашого, а й Дубровицького, Володимирецького, Зарічненського, Березнівського, Рокитнівського районів, збирає та передає інформацію про різні випадки та пригоди, для цього оформила спеціальний зошит, де за лічені хвилини може знайти потрібний номер телефону й попросити допомоги у вирішенні назрілої проблеми.
— Особливо важко працювати під час стихійних лих, — каже Марія Іванівна. — Наприклад, після останньої бурі минулого тижня 16 сіл залишились без електроенергії. Уявіть, стільки людей зателефонували в райвідділ. Усіх потрібно вислухати, розібратись у ситуації і вже тоді вирішувати, хто якнайкраще та найшвидше зможе допомогти.
Як розповіла співрозмовниця, вона уже за інтонацією голосу того, хто телефонує, може зрозуміти, що трапилась біда.
— За 20 років роботи диспетчером пожежної охорони в чоловічому колективі, — наголосив заступник начальника СДПЧ-14 по роботі з особовим складом Андрій Ткачук, — Марія Боровик зарекомендувала себе з позитивної сторони, за що співробітники й керівництво підрозділу поважають і люблять її, готові в будь-яку хвилину допомогти й підтримати. Вона ж хвилюється не тільки за тих, у кого пожежа чи інша неприємність, а й за нас, пожежників, коли їдемо на виклик. Траплялось, що, відправивши черговий караул на гасіння пожежі в одному селі, отримувала виклик з іншого, тож швидко направляла туди резервний караул, і завдяки її злагодженим діям рятували дві оселі.
Про те, що буде працювати в пожежній службі, Марія Боровик і не думала. Як зізналась, мріяла стати медиком. Не судилось. Тож довелось потрудитись і на «Азоті» в Рівному, і на залізничній станції м. Шепетівка, де знайшла своє кохання та вийшла заміж. У 1975 році влаштувалась майстром на Сарненський маслозавод, без відриву від виробництва закінчила Пінський м’ясомолочний технікум. Коли ж завод стало лихоманити, влаштувалась касиром-завскладом у ППЧ-5 з охорони м. Сарни, а з 1987 року і по цей час — диспетчер СДПЧ-14.
Поза роботою встигає ще й утримувати чимале домашнє господарство. Виховує трьох дітей. Старший Василь живе самостійно, Андрій — студент п’ятого курсу Національного університету водного господарства та природокористування, а донька Оля вчиться в медучилищі м. Рівне, втілюючи в життя її колишню мрію. Крім того, доглядає своїх стареньких батьків, віддаючи їм сповна свої любов і вдячність. І всюди встигає, всьому її жіночі руки дають лад. Багато разів керівництво Головного управління та райвідділу МНС оголошували, подяки диспетчеру Марії Боровик, нагороджували грошовими преміями, а цього річ додасться ще й звання «Жінка 2007 року» в номінації «Жінки, які зробили значний внесок у соціально-економічний розвиток району».
Світлана Ляшко
