Читав сповідь з конверта «Батька замінити не може ніхто» від 14 червня 2007 року й згадав почуту по телевізору фразу: «Босий скаржиться на життя, поки не зустріне безногого». Жінка, яка написала в газету й не підписалася, зробила, на мою думку, добру справу, що розвелася з п’яницею. Тепер сама собі «не може пробачити».
Дивують мене жінки. Чомусь кохають бандитів, хуліганів, алкоголіків, не цінуючи нормальних працелюбних хлопців, одружуються з виродками, а потім терплять побої, приниження. А чи знає вона, що відчуває малий хлопчик, коли п’яний батько знущається над мамою? Коли боїться зайти в хату, і як це - ховатися по сусідах або в бур’янах, поки батько заспокоїться? Переступати через лежачого, бо він уже добрав «норму» й нарешті заснув на підлозі? Не мати нормального одягу, взуття, бо він все пропиває?
Ще, вважаю, не можна порівнювати хворих людей на рак й алкоголіків. Хвора людина - це людина(!!!), з якою можна спілкуватися, пожаліти її, вона пошкодує тебе, допоможе добрим словом, порадою. А п’яниця знущається з дружини, родини, врешті-решт - сам із себе. А потім плаче гіркими сльозами, клянеться, що більше не буде пити, що не він - горілка винна. Наступного ж дня все повторюється.
Моя мати все життя терпіла, ніколи не скаржилася на чоловіка, шкодувала його. А скільки разів кидалася під його кулаки, закриваючи нас від побоїв. Якби розлучилася, це, мабуть, було б краще, ніж терпіти знущання. Діти, особливо малі, безсилі проти дорослих. Ніколи не забуду, як батько вдарив мене за столом: святкували моє повернення з армії. Ударив просто так, задля профілактики. Я теж, було, замахнувся, а мати стала між нами: «Синочку, не треба, не бери гріха на душу». Вона просила, молила, і я не зміг не послухатися. Мами вже немає, батько живе сам у хаті, пропиваючи пенсію, а ми, діти, роз’їхалися, не бажаючи з ним ні бачитись, ні спілкуватись. На мою думку, якщо батько хворий на алкоголізм і не хоче лікуватись, дітям краще рости лише з мамою.
Сергій МАРКІН
